Голодомор на Вінниччині: знищення культури і моторошні спогади очевидців

Щорічно, в останню суботу листопада, Україна вшановує жертв Голодоморів. Їх в державі було кілька, наймасштабніший – в 1932-1933 роках. Тоталітарний режим відбирав у людей все до зернини. Знищували націю, забираючи найцінніше – культуру і сотні тисяч життів. Чорною хвилею голод косив і Поділля.

Напередодні річниці трагедії у Вінниці говорили про причини й наслідки Голодомору.

Доктор історичних наук, ректор Вінницької академії неперервної освіти Петро Слотюк розповів, що винуватцями геноциду можна відверто називати комуністів. Їх метою було не просто знищення населення, але й спаплюження його культури.

«Вони супроводжували свої дії руйнуванням тих предметів, які несли знакову символіку в системі народної культури. Якщо це був мисник, заповнений посудом, який мав сакральне традиційне значення, - він розбивався…

Візьміть, наприклад, вишивання. Зрозуміло, що людині в стані страшного голоду, в передчутті смерті було не до вишивання. Вишивання на ці роки занепало. А те, що було створено у попередні роки, або грабувалося, або зникало.

Ми знаходимо у спогадах чимало свідчень про те, що, рятуючись від голоду, селяни діставали зі скринь найдорожче – вишиті рушники, скатерки, сорочки. Змушені були їх виносити, щоб виміняти стакан проса.

Поховальний обряд. Наш народ створив унікальних ритуальний обряд – все це на кілька років зникло і занепало, тому що померлих просто виносили, викидали в мішках чи без одягу… Їх ніхто не відспівував, ніхто не проголошував над ними традиційних слів…», - зазначає професор.

Петро Слотюк

Вінничани гинули сім’ями: від голоду, холоду і хвороб. Не оминуло Вінниччину і страшне явище канібалізму. Історик з Хмільницького району Микола Дорош зібрав свідчення очевидців трагедії, вивчав тему геноциду у спогадах і документах.

Наводимо лише деякі з них.

Цілком таємно. За відомостями, що надійшли до обласної прокуратури від дільничного прокурора:

«В Уланівському районі громадянка Гуменна Софія зарізала свою доньку. В Гуменної було знайдено жарані куски м’яса і частина захованого у рядні тіла. Розслідування проводиться…»

Очевидиць тих складних часів оповідав:

«Батько працював продавцем в селі. Я прибіг туди і непомітно шаснув у склад. В кутку щось лежало загорнуте в газети. Той згорток зацікавив мене. Я розгорнув його і, о Боже, із згортка дивилася на мене з широко відкритими синіми очима дівоча голова. Я сапнувся, вибіг до батька із складу. Батько, побачивши моє перелякане обличчя, все розповів. Виявляється, керівник сільської ради Наум Панасюк приніс батьку відрізану голову дівчини, яку заманила до себе в хату сусідська жінка Тетяна Калачиха, а потім зарізала. Зробити це жінці було легко, бо дівчина була хвора. Калачиха відтяла у своєї жертви голову косою, винесла в комору, а тіло посолила зразу в діжку.

Наступного дня приїхав з Хмільника міліціонер…»

Старожил Воронівець Євген Проторний згадував:

«Навчання припинилося, в школу приносили дітей, не залежно від віку, щоб хоч щось кинути у голодний шлунок. Більш дорослі і живучіші ловили все те, що лазило і літало. Були непоодинокі випадки канібалізму у селі. Людоїдів вивозили до Бердичева.

Всі зраділи, коли почав наливатися хміль, але щодня біля школи оголошували, що за зрізаний колосок – смерть. З полів вивозили дитячі тіла…»

Серед екзекуторів були комуністи, керівники сіл.

«Так 31 липня 1933 року в селі Кропивна Уланівського району голова сільської ради і голова колгоспу самочинно заарештували 10 селян, яких запідозрили в крадіжці корови. Впродовж всієї ночі їх били. Від побоїв відразу загинули 4 чоловіки. Забитих непомітно вивезли на цвинтар і там закопали, а селом поширили чутки, ніби вони втекли, бо злякалися відповідальності».

Варто знати

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється.

Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

При цьому «батько Конвенції про геноцид», доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що «винищення української нації» - це «класичний приклад геноциду».

У 2010 році президент України Віктор Янукович, виступаючи у Стасбурзі в ПАРЄ, заявив, що «визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо». За його словами, це була спільна трагедія держав, що входили до складу СРСР.

Такої ж думки дотримується і російський уряд.

Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.

Однак слова «геноцид» немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.

У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо «жахливим злочином проти народу України та людяності».